Красуні кам'яного віку

Серед творів найдавніших митців особливе місце займають скульптурні жіночі фігурки, названі археологами «палеолітичними Венерами» або красунями кам’яного віку. В різних місцях Євразії, від Піренеїв до Сибіру, знайдено близько 150 таких скульптурних зображень. Майже всі вони були виготовлені 20-27 тис. р. тому. Яким же було призначення означених «Венер»? На це питання вчені досі не можуть дати однозначної відповіді. Це питання є предметом тривалих суперечок. Більшість фахівців вбачають в цих скульптурних формах зображення богині-матері, яку кроманьйонці шанували як берегиню домашнього вогнища, покровительку мисливства й прародительку людства.

Палеолітична Венера

Первісні скульптори у зображенні жінок завжди керувалися одним принципом: кінцівки фігурок ледь позначені, риси обличчя не проглядаються, не пророблені, зате різко підкреслені ознаки жіночості. Очевидно, відсутність рис обличчя в означених зображеннях походить не від неуважності чи невміння первісного художника, а від завдання яку він ставив перед собою: передати величну животворну силу, пов’язану з культом плодючості. Фігурки мають невеликі розміри (5 – 10 см). З мистецького погляду ці «палеолітичні Венери» - перші творіння рук людських, які прославляють вічну жіночість і материнство. Фігурки є прообразом пізніших венер і мадон, якими зараз милуються у найзнаменитіших музеях світу. 

"Молитва за Україну" Олександра Кониського

  "Молитва за Україну" - музичний твір, він відомий також під назвою "Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни. Музику до церковного гімну України написав відомий український композитор, а слова - Олександр Кониський у 1885 році. Відомі також аранжування цього твору Віктора Матюка, Кирила Стеценка  та Олександра Кошиця.

Олександр Якович Кониський - письменник, публіцист, педагог, громадський діяч, народився 18 серпня 1836 року на хуторі Переходівка Ніжинського повіту. Закінчив Ніжинське дворянське училище та Чернігівську гімназію.
Мав бажання вступити до Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька, але спроба ступу виявилася невдалою. Відбувши військову службу, Кониський 1854 р. почав служити на низових посадах у Кримінальній палаті в Полтаві. Займався адвокатською практикою, в судах захищав інтереси селян. Водночас вів активну літературну й громадську діяльність. Друкувався у Черниговском листке" (з 1858 р.), брав активну участь у справах Київської громади, організовував недільні школи, писав підручники для дітей - у 1862 р. опублікував "Українські прописи", у 1863 р. - підручник з арифметики "Арифметика або щотниця", у 1882 р. - читанку для українських шкіл "Граматка або перша читанка задля початку вченья". Як член київської міської ради домагався впровадження у школах української мови. Налагоджував зв'язки з українськими культурними й громадськими діячами в Галичині. У січні 1863 р. за звинуваченням у поширенні "малоросійської пропаганди" його було заарештовано і в позасудовому порядку вислано у Вологодську губернію. 1865 р. Кониський отримав дозвіл виїхати за кордон для лікування, наступного року повернувся в України, жив у Катеринославі, перебуваючи під поліцейським наглядом. 1872 року після зняття нагляду повернувся до Києва, працював у газеті "Київський телеграф". Олександр Кониський був одним з ініціаторів створення у 1873 року у Львові Літературного Товариства імені Т.Шевченка, пізніше - ініціатором перетворення його на Наукове Товариство ім. Т.Шевченка. Вів активну публіцистичну діяльність у Галичині, тривалий час матеріально й інтелектуально підтримував літературно-науковий й політичний часопис "Правда". 1897 року Кониський ініціював створення Всеукраїнської спільної організації, громадсько-політичної спілки, що мала об'єднати всі кола національно-свідомих українців. Для потреб організації він заснував у Києві видавництво "Вік", яке проіснувавши 15 років опублікувало понад 100 книг українською мовою. 

Традиційне житло українців

  Житло для наших предків-українців завжди відігравало ключову роль. Це було місце постійного перебування людини, місце родинних обрядів, символ добробуту. Також це було місцем постійного зв'язку поколінь, передачі родинного досвіду з покоління в покоління. Також житло в певній мірі відігравало сакральну роль постійного й безперервного зв'язку наших предків з природою.

  Поселення землеробської людності України, які складалися з будівель, пристосованих для життя і господарської діяльності сягають глибини віків. Переважна більшість найдавніших поселень розташовувалась по високих берегах заплавних річок, на захищених від вітру місцях, зручних як для проживання, так і для ведення господарства.

  Типи планування сільських поселень українців розвивалися під впливом комплексу факторів: особливостей географічного середовища (рельєфу місцевості, гідромережі), етнічних традицій, умов соціально-економічного розвитку, господарських занять населення, державного законодавства та ін. Для сільських поселень українців найхарактернішими є безсистемна, рядова, кругова, ланцюгова, комбінована і вулична форми. Можна виділити декілька типів забудови поселень: розсіяну, гніздову, скупчену, комбіновану.