Вірування наших предків

БЕЗДОННИК

Потворна істота, яка живе в глибоких проваллях. На вигляд вона невелика, у неї тулуб з людську п'ядь, зате голова удвоє більша і вкрита довгим волоссям, з кудлатою бородою. Бездонник ніби вайлуватий, начебто неживий, але вельми міцний, злостивий і небезпечний. Близькі родичі бездонників - копальні та земляні духи. Копальні духи живуть у кар'єрах, глинищах і заважають людям копати землю: іноді так трусонуть, що земля аж задвигтить і може провалитися. Земляні духи полюбляють вологі місця під камінням та деревами. Якщо порушити їхній спокій - виривають дерева, перекочують валуни, риють ями або насилають хвороби. Тому люди при копанні криниць, канав, тощо, висаджували оберегові дерева, переважно вербу чи калину. Це змушувало злих духів полишати освячені місця.  

Джерело: Валерій Войтович. Українська міфологія.
Фото: https://vk.com/wall-36153215_12241

БЕРЕГИНЯ (ОБЕРЕГА)

Найстаровинніша богиня добра  захисту людини від усілякого зла. На думку академіка

Б.О.Рибакова, культ Берегині започаткувався у первісні часи, коли протоукраїнці приносили жертви упирям і берегиням.
З часом, згідно з еволюцією релігійних уявлень, Берегиня стає "хатньою" богинею, захищаючи оселю, всю родину, особливо малих дітей від хвороб, лиха, лютого звіра, смерті, тощо.
Зображували її (вишивали) на білих рушниках, що вивішували над вікнами й дверима і, за наївними уявленнями, мали захищати домівку від чорних сил. Схематичний обрах Берегині вишивали на одягові, вирізьблювали на дереві (на віконницях, дверях, ганках, тощо). Невеликі зображення Берегині (глиняні чи мідні обереги) українці носили на грудях. Традиційний малюнок Берегині - символічна постать жінки із застережливо піднятими руками. Її образ з XIV ст. входив до українського народно-прикладного мистецтва і дійшов до наших днів (символічні зображення на кролевецьких рушниках і т.ін.).
Схематичне зображення Берегині трансформувалося в малюнок тризуба, що довгі століття вшановувався і використовувався як оберіг, а згодом у київських князів доби України-Руси став національним гербом.

Джерело: Сергій Плачинда. Міфи і легенди давньої України.

ПОЛІСУН (ЛІСУН)

Назва цього бога пов'язана з його місцеперебуванням (вкриті лісом місцевості Полісся, Волинь, Карпати). Ім'я "полісун" відомо на Волині, у Карпатах. Це ім'я пов'язано також і з його функціями, "соціальним статусом" - "вовчий бог". На Волині використовувалась назва "пустелник".

"Вовчий бог" - божество, що згідно з повір'ям, опікувало вовків, сприяло рівномірному розподілу хижаків на землі, підказувало, де знаходиться хвора тварина, яку вовкам слід з'їсти, тощо. Наділення цією функцією цього міфологічного персонажу засвідчує його давнє походження (але антропоморфна його іпостась з'явилася вже пізніше), з часу, коли мисливство було одним з основних занять населення і одним із найважливіших засобів вживання. Мав при собі пастуший атрибут для догляду за своїм "стадом" - батіг.

Водночас, полісун - бог торгівлі у східних давньоукраїнських племен, надто сприяв торгівлі худобою і хутром. На Черніговському Поліссі вважали, що жоден ярмарок не може відбутися без полісуна, бо "він на все ціну зводить", тобто забезпечує добрий торг.

Полісун любить приєднуватися до трапези людей, які залишаються у лісі на ніч біля багаття. Найчастіше повір'я згадують їжу, якою не проти поласувати полісун - каша, хліб, сухарі. Б.Грінченко записав міфологічну бувальщину про те, що полісун не лише сам споживає хліб, а й ділиться ним з вовками. За легендою, виття вовків означало, що вони просять у полісуна дати їм "покорм". Зображувався у вигляді людини, яка не має тіні.
За повір'ям полісун має дружину лісунку, яка викрадає дітей у тих людей, які над ними знущаються, тримають їх в голоді, тощо. Викрадених дітей лісунка забирає до лісу, дбайливо доглядає, здебільшого перетворюючи їх на вовків. Полісун міг наділити людину багатством. Наприклад , є легенда про,як один чоловік, почувши підозрілі звуки,сховався на дубі.Під цим же деревом зупинився полісун зі своїми вовками. Полісун почав ділити хліб між вовками. Одна буханка залишилася зайва і він сказав: "Кому його віддать? Віддам, - каже, - хоч отому чоловікові, що на дереві..." Після того бідний чоловік розбагатів, а хліб,що його дав полісун, ніколи не закінчувався. Образи полісуна і лісунки увійшли до українського фольклору.

БІС

Один із найпоширеніших слов’янських злих демонів, тобто божків (духів) нижчого рангу. У

багатьох слов’янських мовах означає «страх, лютість, злість, шал». У литовській мові це слово також означає «страх, жах». Деякі дослідники пов’язують значення цього слова з назвою наркотичного напою, що вводив шаманів і ворожбитів у специфічний транс, в якому вони спілкувалися з потойбічними силами. У християнстві вважається, що біси можуть оволодіти людиною, і тоді вона стає «біснуватою». У Новому Заповіті описано вигнання цих нечистих духів Ісусом Христом. Для вигнання бісів з тіла людини і досі існує спеціальний обряд – екзорцизм, який проводять досвідчені монахи або священики. У наші часи такі ритуали проводяться, один із найпоширеніших слов’янських злих демонів, тобто божків (духів) нижчого рангу. У багатьох слов’янських мовах означає «страх, лютість, злість, шал». У литовській мові це слово також означає «страх, жах». Деякі дослідники пов’язують значення цього слова з назвою наркотичного напою, що вводив шаманів і ворожбитів у специфічний транс, в якому вони спілкувалися з потойбічними силами. У християнстві вважається, що біси можуть оволодіти людиною, і тоді вона стає «біснуватою». У Новому Заповіті описано вигнання цих нечистих духів Ісусом Христом. Для вигнання бісів з тіла людини і досі існує спеціальний обряд – екзорцизм, який проводять досвідчені монахи або священики. У наші часи такі ритуали проводяться, наприклад, в монастирі Києво-Печерської лаври.

ВІДЬМА

Жінка, що має сильні надприродні здібності. Вірування у відьом особливо розвинуте в

українському фольклорі, є його невід’ємною та своєрідною рисою. За народними уявленнями, відьми були родимі та неродимі (навчені). Родимі відьми народжувалися зі своїми здібностями, які, як правило, переходили в роду у спадок. Вони мали невеличкий хвостик, вміли літати, ворожити, накладати закляття, перекидатися різними тваринами та навіть предметами тощо. Вважалося, що родимі відьми не мають на собі гріха і, як правило, не застосовують свої здібності на шкоду людям. Навіть навпаки – іноді вони людям допомагають. Таких відьом часто у народі називали білими відьмами.

Інша справа з навченими відьмами. Вони довго навчались чародійству і були дуже лихими. Вважалося, що вони мають на собі великий гріх. Як правило, такі відьми тяжко помирали, бо грішна душа не могла відірватися від тіла. Тоді навіть розбирали стелю в хаті, щоб полегшити смерть. Всі відьми за народними уявленнями могли впливати на погоду, насилати дощ або посуху. На полях відьми часто завивали різної форми закрутки з колосся для злої ворожби. Слово «відьма» походить від індоєвропейського слова «відати, знати».

Віра в існування відьом притаманна слов’янам і германським народам. Дослідники стверджують, що у інших європейських народів замість відьом існують чаклунки, але це зовсім інші істоти. Відьми, на відміну від чаклунок і чарівниць, літають на шабаш (у нас – на Лису Гору, у Німеччині – на Блоксберґ) – розгульне бенкетування з танцями та ворожбою. ворожбою. Для цього вони варять магічне зілля, мастяться ним, завдяки чому і можуть літати.

Серед слов’ян відьми відомі, в основному, в поляків та українців. У Росії слово «відьма» майже завжди супроводжувалось епітетом «київська» або «конотопська».